karmannik-dengi-potrebitel-hroshi

Відкритий лист від бізнесменів із Тернополя: “Не вбивайте новим законом акціонерів”

Акіціонер - це не завжди мажор на дорогих авто, який накрав гроші.

До “Електронної книги скарг України” написав наш читач Богда, який скаржиться, що хтось мутить водичку, а під гарячу воду потрапили звичайні люди -які колись купили акції заводу. Тепер їхній бізнес хочуть привласнити.

ОСЬ ЙОГО СКАРГА:

“Глобальна приватизація в Україні 1992-2004 років у свідомості переважної більшості громадян України справедливо асоціюється, насамперед, як антисуспільне, антиукраїнське і злочинне явище, яке характеризується великою несправедливістю, непрозорістю, корумпованістю, спрямованістю виключно в інтересах кримінально-кланових структур та окремих осіб, наближених до влади.

Ще 22 роки тому ми думали, що та сама приватизація для нас благо, а не зло. Наприклад, акціонер Проць Богдан Миронович, був прийнятий на роботу в Державне підприємство «Підвисоцький завод будматеріалів»

12.01.1990 року загружчиком сировини. 06.05.1993 року переведений старшим майстром випалу вапна. 30.03.1995 року по 10.09.2010 року працював начальником цеху випалу і помолу вапна.

07.02.1995 року ДП «Підвисоцький завод будівельних матеріалів» в процесі приватизації стало ВАТ «Підвисоцький завод будівельних матеріалів». В перші ж дні великої приватизації директор Верещака В.І. мав бажання взяти собі 50% акцій, тому що так беруть директори при приватизації, але побоявся, бо не знав чи буде відповідальність за цей процес.

Завод приватизували з статутним фондом 59 178 гривень. Статутний фонд був поділений на 1 183 560 простих іменних акцій. 1 акція – 5 копійок. Ми і сотні інших людей активно скуповували акції цього заводу, вносили кошти у його подальший розвиток, залучали до цього процесу свої сім’ї, родичів, друзів.

Всі були впевнені, що робимо це за для свого майбутнього. Адже підприємство завжди було перспективне, продукція затребувана, господарська діяльність заводу з високою долею прибутку. Так і я працював багато років і знав, що працюю «на себе», адже я співвласник заводу, працював на майбутнє своєї сім’ї, за для своїх дітей. Таку думку і мали більшість з 336 акціонерів даного заводу. Люди мали надії, що в подальшому житті будуть отримувати дивіденди від акцій для покращення свого життя, адже підприємство завжди було і є прибутковим. Та поки я та інші «роботяги» працювали, керівництво заводу думало як нас «нагріти».

І тут їм на допомогу приходить нова законодавча ініціатива, створена можновладцями з першого погляду на благо держави, на благо міноритарних акціонерів, на благо людей – Закон України «Про акціонерні товариства», точніше сам перехідний період до набрання чинності всіма його статтями – момент коли всі нечесні мажоритарні акціонери, які також, як правило, являлись і керівниками акціонерних товариств, швиденько перетворились в Товариства з обмеженою відповідальністю та інші товариства, при цьому просто «викидаючи» міноритарних акціонерів зі складу засновників товариств, позбавляючи сотні та тисячі акціонерів їх права власності – права власності на акції, права власності на їх частину підприємств.

Питання про необхідність прийняття спеціалізованого нормативного акту, який би забезпечив належне правове регулювання суспільних відносин пов’язаних із створенням діяльністю та припиненням акціонерних товариств в Україні постало (на той час) вже досить давно.

Так Закон України “Про господарські товариства” був прийнятий ще у 1991 р. і вже давно не відповідав ні вимогам ринкового регулювання господарських відносин ні світовим стандартам корпоративного управління. Недосконалість окремих норм цього Закону спричинила, як відомо, чимало порушень прав акціонерів та призвела до захоплення контролю над підприємствами за посередництвом нецивілізованих та непрозорих схем. Відтак на завершення неоднарозових спроб прийняти в Україні спеціалізований закон в галузі корпоративного управління 17.09.2008 року у Верховній Раді України був прийнятий законопроект під номером 514-VI «Про Акціонерні товариства». Згідно п. 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону «Про Акціонерні товариства» він набув чинності 30 квітня 2009 року. Але, але, але…

Як виявилось, даний закон приймався зовсім не для досягнення проанансованої мети – наведення ладу в корпоративному управлінні акціонерних товариств, а для продовження тріумфальної ходи так званої «приватизації». Ті групи «щасливчиків», які приватизовували державні підприємства, тепер отримали карт-бланш на позбавлення підприємств від зайвого баласту – «лишніх» дрібних акціонерів, які мали так звані «не контролюючі» – дрібні пакети акцій підприємств. В масштабах нашої держави – це не одна сотня підприємств. А це означає сотні тисяч «кинутих» акціонерів – простих людей, у яких просто взяли і забрали їх власність. При цьому всі державні контролюючі органи, всі правоохоронні органи, прокуратура, суди, розводили руками і казали: « Ну, що ми можемо зробити?

Мовляв, держава, депутати самі дали добро на такий хід подій…» Ті ж можновладців, які були і є більш цинічними, називають ті події природним відбором… виживає сильніший… Дрібних акціонерів повсякчасно називали і називають до сих пір «пасивними» акціонерами. Хоча, які ми пасивні??? Якщо роками боремося за те, що в нас «приватизували».

Саме завдяки їхньому трактуванню законів, нас зробили «пасивними». Саме завдяки тому, що правоохоронці не хочуть розслідувати, прокуратура не бажає наглядати, суди судять тільки з огляду на то хто і скільки «всуне на лапу» і т.д. Пасивний по їхньому – це той хто не має великої купки грошової маси, або не може її знайти, щоб «встановити» істину і суді… До чого призвело прийняття нового закону: Появились «мертві» або «сплячі» акціонерні товариства, які не проводять збори засновників, не здають звітності і фактично не працюють. «Шалено» важко стало жити тим дрібним акціонерним товариствам, які за тих чи інших причин не змогли перетворитись в інші товариства перейти на іншу організаційно-правову форму і зараз опинились на межі виживання. По всій державі з’явились сотні тисяч або й більше «кинутих», обманутих дрібних акціонерів. Що конкретно сталось в моєму житті і житті ще таких як я і 336 акціонерів «Підвисоцького заводу будівельних матеріалів»…

На момент прийняття вищезгаданого закону України «Про акціонерні товариства» керівництво заводу (воно ж – це вісім мажоритарних акціонерів) під приводом «важкості» приведення діяльності у відповідність з новим Законом про АТ, мовляв дорого і позбавлене сенсу, перетворюються у ТОВ – товариство з додатковою відповідальністю. Звісно, дорого утримувати АТ – це було тоді суцільною брехнею: завод завжди впевнено стояв на ногах. Це безвідходне виробництво – продається все!!!

З гірничої маси виробляють фракційний камінь (фракції 120-80 мм., 80-40 мм.) для випалу вапна. Продають вапно кускове. Частину вапна перемелюють на порошкоподібне, фасують в мішки – продають. Частину вапна гасять і продають як гашене. Камінь фракції 40-20 мм. продають на ремонт доріг. Все що залишається від гірничої маси менше від 20 мм. перемелюють і продають на окислення грунтів або на силікатну цеглу. Просто склались сприятливі умови для обману про який керівник підприємства Верещака В.І мріяв давно. Адже так спокусливо близько ще ніколи перед ним не стояла перспектива перетворення колишнього державного підприємства на виключно сімейний бізнес. І він це зробив. Велике, ефективне підприємство, яке мало б працювати на благо держави і тисячі людей перетворив у фірмочку, яка працює з метою розвитку благополуччя його родини і поплічників – співучасників його злочинів. Ось така була його схема… До проведення Загальних зборів по перетворенні ВАТ «Підвисоцький завод будівельних матеріалів» в ТОВ «Підвисоцький завод будівельних матеріалів» на заводі створили комісію, яка скупляла акції акціонерів і «добровільно-примусово» в працівників даного заводу (бо якщо працівники не продадуть акції, то вони позбудуться роботи). Але не всі акціонери хотіли продати акції. В 2010 році пан Верещака and company збирають Загальні збори засновників, але «забувають» при цьому запросити на них всіх акціонерів заводу. Запрошують тільки себе, тобто групу мажоритарщиків з вісьми чоловік: директор заводу – Верещака В.І, головний бухгалтер – Бончук О.Ф., головний економіст – Куцибала Л.О., головний інженер – Ціхоцький І.Я., головний маркетолог – Цицонь М.Р., майстер по відправці вагонів – Оберська Г.І., начальник виробництва – Рубінець Б.В., майстер будівельної бригади – Кузяк І.М. Вже потім, через кілька років пан Верещака почне говорити і писати, що всім решті дрібним акціонерам – 337 людям надсилались повідомлення про Збори акціонерів. А чому вони (всі 337 чоловік!!!!) їх не отримали він не знає.

Цікаво, що відправлялись ці листи «щастя» всі як один з міста Тернопіль, хоча місто Бережани і територіально ближче на 60 кілометрів від заводу і юридична адреса заводу з Бережанського району. Причина проста. В той час, коли спритні ділки такі, як Верещака перетворювали підприємства – заробляла і Укрпошта. «По знайомству» приносили представники товариств на пошту списки акціонерів, яким потрібно було відіслати повідомлення про збори, платили гроші за конверти і послуги пошти,поштовий оператор приймав списки, ставив печатку, приймав платіж, а листи нікуди не відсилав. Звісно така послуга була вигідна поштовому оператору: план виконується по відсилці заказних листів і «жива копійка» і кишені дзвенить. «Попередивши» всіх акціонерів таким способом про збори, Верещака В.І. переходить до наступного етапу перетворення…За допомогою все тієї ж «бойової групи» з восьми поплічників, проводить Збори засновників і перетворює ВАТ на ТОВ, складаючи декілька фіктивних протоколів зборів з явними ознаками шахрайства, зловживання і т.д. А щоб не так сильно його злочинна спритність в очі кидалась, активісти цієї групи мажоритарних акціонерів в складі директора заводу – Верещака В.І, головного бухгалтера – Бончук О.Ф. та головного економіста – Куцибала Л.О., створюють легенду про те, що 337 дрібних акціонерів написали після зборів свої заяви на обмін акцій на частки у статутному фонді новоствореного перетвореного ТОВ. Щоб довго не тягнути закріплює це все новим статутом товариства. Але, як тут без хитрощів…В новому перетвореному товаристві всіх цих «пасивних» бідолаг представляє само товариство. Тобто ТОВ, як юридична особа, входить до складу ТОВ і за ним закріплюються частки у статуті всіх «пасивних» дрібних акціонерів. На цьому етапі так званого перетворення по «Підвисоцьки» тільки одна людина від ДКЦПФР – державного регулятора ринку цінних паперів зрозуміла, що відбувається неподобство і не змовчала. Це начальник Тернопільського територіального управління ДКЦПФР – п. Супрун М.В.

Вона відмовила в 2010 році товариству «Підвисоцький завод будівельних матеріалів» у скасуванні обігу акцій. В судовому провадженні (Верещака В.І. намагався оскаржити її відмову) було чітко заявлено – ПРАВА 337 АКЦІОНЕРІВ!!!! – порушені і не збережені. А скасувати акції пану Верещаці В.І. потрібно було, питання стояло дуже гостро, так як не скасувавши акції – не закінчиш процес перетворення акціонерного товариства… Щось потрібно терміново хімічити…Без перерви у своїх фантазіях і діях, пан Верещака, як директор і представник товариства від імені товариства виходить зі складу ТОВ. Тобто, ТОВ виходить зі складу ТОВ))). Аж розум закипає. Як це можливо? А ось так: Верещаці все дозволено. Товариство виходить зі складу учасників, а його частку Верещака і його гоп-компанія ділять між собою та не забувають все це документально оформити. Уточнюю і нагадую : ділять частку, яка належить 337 «пасивним» акціонерам!!! Однак, залишається відкритим питання скасування обігу акцій. На той час акціонерного товариства вже немає, а акції все ще існують… І тут починається саме цікаве. 18 липня 2013 року Львівський апеляційний адміністративний суд постановляє: « Зобов’язати Прикарпатське територіальне управління НКЦПФР прийняти розпорядження про скасування реєстрації випуску акцій…» В своїх доводах колегія суддів опирається на щоб ви подумали? Ніколи не здогадаєтесь.

Основними доказами «збереження конституційних прав акціонерів» для суду стали Звіт про обмін акцій на частки майна у перетвореному товаристві і статут перетвореного товариства. Звіт звісно підроблений – ніхто з 337 акціонерів не подавав заяв про обмін акцій на частки майна ТОВ. А статут перетвореного товариства на момент 2013 року вже давно зазнав змін (три роки зміни вже існували). Як я писав вище: ТОВ вийшло з ТОВ. Апеляційний суд, розглядаючи справу через три роки після її розгляду першій інстанції, навіть не спромігся перевірити докази надані сторонами у справі. Не «звернув увагу» чи не захотів звертати увагу на явно фіктивний Звіт про обмін акцій та вже давно не чинний статут товариства. Ось так відбулось «правосуддя»!! Пану Верещаці дозволено все! Купити суд – легко, купити – Комісію – легко.

І в результаті наш суд виносить «законне рішення». Тепер, через багато років, коли «кинуті» акціонери заводу звертаються офіційно до НКЦПФР, Комісія відповідає приблизно так: «що ви мовляв хочете – суд виніс Постанову про скасування обігу акцій».

Постає питання: де ви Комісія були? Чому вас не було на розгляді справи в суді? Чому ви не оскаржували рішення апеляційної інстанції? Чому замовчували багато років , що відбувається грубе порушення прав акціонерів? Чому відпустили ситуацію на самоплив? Відповідей немає.

На жаль, НКЦПФР в нашій державі, як і більшість державних органів працює не для людей… Ще гірше склалась ситуація в нас («кинутих акціонерів») з правоохоронними органами.

Протягом останніх двох років ми звертаємось до них з заявами про злочин, що відбувся. Вони не визнають нас потерпілими, а свідками. Деякі заяви акціонерів не хочуть долучати до кримінальної справи. Відкрита кримінальна справа не розслідується. Просто «перекидають» її з рук в руки, як м’ячик. Поліція в прокуратуру, прокуратура в поліцію і так по колу. Поліція відверто хамить, прокуратура мовчить. Звернення до керівництва Національної поліції та до Генерального прокурора України абсолютно безрезультатні. Нас просто ігнорують. Кому ми потрібні? Пасивні акціонери.

В нас немає шалених статків зароблених на «горбах» інших. Ми не можемо собі дозволити за допомогою грошей «купувати» правоохоронні органи, прокуратуру, державні органи влади,суди. Наша совість не дозволила б нам купувати вугілля для заводу на тимчасово окупованих територіях. Ми не змогли б використовувати національні надра без спецдозволів. А ВІН може. ЙОМУ все дозволено. Бо він Верещака! І в нього за плечима рюкзак з грошима”, – написав він.

Електронна книга скарг України

lorem

Читайте також

У нас дуже гарна розсилка. ПОДИВИТИСЯ ПРИКЛАД
Ми з Вами вже хвилину.
Давайте продовжимо?
Підпишіться, щоб отримувати якісну аналітику та цікаві статті 
Підписатися!
Ні. дякую!
- 75% НА ПОДАЧУ СКАРГ. НЕ ПРОґАВ
НЕХАЙ ПРОБЛЕМИ ВИРІШУЮТЬСЯ САМІ - ТИСНИ, ЩОБ ДІЗНАТИСЯ ЯК