В інваліда 1 «А» групи відбирають спадок

До «Електронної книги скарг України» написала наша читачка, вона переконує, що мати відбирає спадок в сина, інваліда 1 «А» групи.  Ще в 2013 році було відкрите кримінальне провадження, яке досі не розслідувано. Висить...
house-budynok-terytorija-les-lis-dom-osobniak
Фото: www.interia.pl

До «Електронної книги скарг України» написала наша читачка, вона переконує, що мати відбирає спадок в сина, інваліда 1 «А» групи.  Ще в 2013 році було відкрите кримінальне провадження, яке досі не розслідувано. Висить на плечах правоохоронців мертвим тягарем. 

ОСЬ ЇЇ ЛИСТ:

Контакти для журналістів: 

“Я, Марочко Світлана Вікторівна, проживаю у місті Вижниця, Чернівецької області, вул. О.Кобилянської, 9/3, представляю інтереси свого законного чоловіка Марочка Степана Дмитровича 1964 року народження, інваліда 1 «А» групи, який вже 21 рік прикутий до інвалідного візка (перелом 5-го шийного хребта з пошкодженням спинного мозку), в нього не працюють ноги та кінцівки рук. Представляю його інтереси згідно довіреності, виданої Вижницькою ДНК за № 725 від 29.07.2013 року.

Щоб описати коротко, не займаючи Ваш час, хочемо просити допомоги в розслідуванні кримінальної справи, яка була заведена в 2013 році і відкрита досі з питання шахрайських дій посадових осіб Берегометської селищної ради, Вижницького РБТІ.

Мій чоловік Степан проживає разом із моєю мамою (теща), двома дітьми та дружиною в 3-кімнатній квартирі, яку в свій час отримала моя мама Татарин Олена Андріївна 1932 р.н..

При отриманій травмі в 1995 році, мені на той час було 28 років, і я мала двоє діточок на руках, допомоги від його родини не було, хоч терміново потрібно було робити дві операції.

У 1996 році в Київській лікарні швидкої допомоги нейрохірург Курилець Ігор Петрович, дай Боже йому здоров’я, зробив Степанові операцію, після якої він і живе досі, радіючи та дивлячись, як ростуть його  дві донечки. Прохала, благала коштів на операцію, ніхто з його родини не допоміг, казали мені: «Що ти собі шукаєш на голову – він помирає».

Але в тому ж 1996 році його мати з батьком та меншим сином поховали двох бабок. Одна з бабок – це мати батька, у бабки було три сина, один із яких, Семен (у якого було 5 дітей), весь час дбав про бабку (привозив їй вже колені дрова, його дочка жила та варила їжу бабці, робили їй операції на грижу). Але Стьопина мати розсварила мати з сином Семеном, щоб їй дісталася хата, тож рідний син не прийшов навіть на похорон до своєї рідної матері. А друга бабка – сусідка по будинках, з якою у Стьопиної мати були неприязні стосунки (не розмовляли понад 12 років). Будинок, в якому ця бабка проживала, колись будував Стьопин прадід по лінії батька. І от ця сусідка (її чоловік був Степанові двоюрідним дідом по лінії батька) раптово помирає, і Стьопині батьки її теж ховають. На сина, щоб допомогти зробити операцію, у них грошей не було, а розсварити родину та прикарманити два будинки незаконними діями у них вийшло за допомогою селищної ради.

У будинок бабки Василини батько Степана поселив меншого сина, дав йому ще на додачу корову в 1996 році. З 1996 року менший брат Василь і проживає в будинку бабки. Працює в лісі, жінка – в банку, мають двох синів (одружений в 1993 році). За час подружнього життя не будувався, мабуть, все надіявся на приватизацію будинку батька (будинок та 0,26 га земля) та будинку тієї покійної сусідки (а це будинок 0,26 га землі).

У 2012 році помирає батько мого чоловіка Марочко Дмитро Олексійович. І ось тут почалося.

Мати збирає в 9 днів після похорону синів. Я була при цьому присутня і чула, як вона сказала: «Олексію (це старший син), тобі нічого не потрібно, бо ти побудований (Олексій побудувався на місті старої хати  діда по лінії Мами) і твої діти всі пристроєні, все, що в мене є (а це два будинки 0,52 га землі я віддаю онуку Руслану (син від меншого сина Василя). А ти, синку (вказуючи на мого чоловіка), будеш носити татові черевики» – і показала на комору. Я подивилася на Степана, а в нього виступили сльози. Він відповів матері, що у нього опухають ноги і йому потрібне спеціальне ортопедичне взуття.

Після цієї розмови я порадила йому звернутися до нотаріальної контори та подати заяву на прийняття спадщини, що він і зробив до 6-ти місяців. Будинок був особистою власністю батька (будував цей будинок дід Степана своєму синові). У будинку ніхто, крім батька, не був прописаний, оскільки мати приватизувала цілий будинок сусідки і там прописалася.

І тут почалося. Спочатку мати прийшла до Степана, кидає перед ним 100 грн і каже: Відмовся від спадщини. Потім від брата пішли погрози, а саме, каже: «10 тис. доларів мені буде коштувати твою дружину посадити, у мене судді знайомі, а з тобою будеш бачити, що я зроблю». Так було до 6-ти місяців. Після 6-ти місяців мати подає в суд, щоб зменшити частку Степанові (у нотаріуса вона відмовилася від спадщини на користь меншого сина, старшого брата теж обдурили, підсовуючи документ, який він навіть не читав і йому не читали, а дали підписати), і почалися суди.

13.12.2012 року мати подає в суд на визнання за нею ½ частки як спільного набутого майна (але ж будинок будував дід, що ми мали доводити в суді). Суд відбувався 13.12.2012 суд, а нам прийшов лист 12.12.12 року. Як за один день можна знайти адвоката і т.д.?! Я написала лист і подала в канцелярію, щоб перенесли слухання на 15 днів.

13.12.12 року я прийшла в суд, щоб дізнатися, чи відклали судове засідання, і хотіла бути присутня на ньому, але мене черговий не пустив на другий поверх, де проходять судові засідання, сказав, що йому подзвонили зверху та сказали, що суд перенесено. «Ідіть додому, Вам все прийде по пошті, дивіться, навіть на дошці немає об’яви, що сьогодні слухають цю справу». Через 2 години мати приходить до мене додому і показує в руках рішення, сміється над своїм сином, каже: «Тобі тепер мало що вийде». Степан дзвонить мені і сварить мене, де я була… Я пояснила, що мені сказали в суді.

Працюючи головним бухгалтером райкіновідеомеержі 25 років, я зрозуміла, що треба збирати документи і відстоювати законні права свого чоловіка-інваліда, який хоче добитися справедливості і в якого немає коштів на адвоката, зате він потребує кошти на ліки в першу чергу.

Пішла в суд витребувати документи, щоб подати апеляцію. В суді мені дали документи, які були при справі і які є в переліку, але таких документів, як свідоцтво на право власності та свідоцтво на шлюб, в справі не було. Я їх запитала, де всі документи, мені відповіли, що немає, я попросила, щоб написали мені, що цих документів немає, і запитала, як тоді велося судове засідання без таких першочергових документів. Тоді мене витурили за двері і сказали: «Прийдете завтра по документи». Це було 25 грудня (заява у мене є).

Я кажу чоловікові, що завтра приїде твоя мама доносити в суд документи. Так і сталося. На наступний день, 26 грудня, мати доносить у суд документи, а суд надає мені. У технічному записі з судового засідання, яке я витребувала, суддя Пилипюк І.В. в кінці зачитує документи, які є у справі, але свідоцтва на право власності та свідоцтва на шлюб не зачитує, адже їх не було у справі. 26 грудня 2012 р., коли Марочко Марія Дмитрівна занесла документи в суд, їй було видано рішення з печаткою та написом, що воно набрало законної сили (без дати), хоча в суді знали про те, що ми будемо подавати апеляцію і строки ми не порушили.

З рішенням, яке не набрало законної сили, Марочко М.Д. того ж дня, 26.12.2012 р., іде в Вижницьке РБТІ (де начальник – родич) і реєструє ½ на себе і ½ реєструє на покійного чоловіка, який помер в травні 2012 року (але на запитання, чи ви були в РБТІ, вона сказала, що навіть не знає, де знаходиться ця контора, що все робив її менший син Василь).

Так, знаючи, що треба буде нам готувати апеляцію, 17.12.2012 року (є лист) я звернулася в Вижницьке РБТІ. Де мала розмову з начальником Гузак С.П. (родич) і особисто йому подала лист на витребування інвентарної справи і в усній формі говорила з ним, що мати негарно вчинила, пішовши в суд, а не вирішивши питання з синами, і що Степан буде подавати апеляцію. Але Вижницьке РБТІ 28.12.2012 року реєструє у Вижницьке РБТІ (01.01.2013 року відкривається реєстраційна служба, але РБТІ встигає ще зареєструвати???).

30 січня 2013 році відбулася апеляція, де було скасовано рішення першої інстанції. Але ж реєстрація вже пройшла (ми дізналися після апеляції).

Тоді я від імені свого чоловіка (по довіреності) написала лист у прокуратуру (в квітні 2013 року), де просила, щоб прокуратура стала на захист прав інваліда 1 «А» групи та внесла подання на скасування  реєстрації ½ за Марочко М.Д., оскільки є апеляційне рішення, та просила прокуратуру перевірити законність дій посадових осіб, якими було допущено порушення закону, та притягнути до адміністративної чи іншої відповідальності. Прокуратура в серпні подала позовну заяву, де було  ухвалено рішення, що запис ½ за Марочко М.Д. слід вважати недійсним, а вважати запис 1/1 за  Марочком Д.О. (покійним). І на цьому все. У реєстраційній службі сказали: «Нехай прийде покійник і напише заяву». Суд написав дурницю. Незаконний Витяг, який гуляє до сьогоднішнього дня і який ніхто не може витребувати, знаходиться на руках Марочко Марії Дмитрівни, хоч у довідці Вижницького нотаріуса вказується тільки два спадкоємці: Василь і Степан.

Мати в очі своєму синові-інваліду сказала, що вони будуть чекати, поки він помре, тоді будуть робити рух з будинком і землею.

І тоді мати взялася за другий будинок (колишньої сусідки), але цей будинок будував прадід Степана по лінії батька, а жили в тому будинку його двоюрідний дід з жінкою, які не мали дітей.

Після смерті (сусідки) Клим Марії Олексіївни в липні 1996 року Берегометська селищна рада, не сповістивши спадкоємців, через 8 місяців (не витримавши року), 02.04.1997 року бере на баланс житловий будинок, який не має власника, і прописує Марочко М.Д. 26.03.1997 року (так у паспорті), а в міграційній службі реєстрація 26.08.1997 року. Та дають Марочко Марії Дмитрівні 02.07.1997 року 0,26 га землі, де 0,15 га під житловий будинок і 0,11 на ведення особистого господарства. Хоча в позовній заяві, яку подавала Марочко М.Д. в грудні 2012 року, вона писала, що проживала разом із чоловіком за адресою чоловіка і вела з ним спільне господарство. У листопаді 1997 року робить приватизацію одноквартирного житлового будинку, де у неї на руках розпорядження голови (в архіві розпорядження  немає), рішення виконкому на надання дозволу на приписку (в архіві немає), в книгах прописку по Берегометській селищній раді (немає).

То виникає питання, як у неї з’явилася прописка в чужому будинку? Як їй надали землю під цей будинок? Як виникло право на приватизацію одноквартирного житлового будинку?

Після запиту у Вижницьке РБТІ в 2013 році нам видали інвентарну справу за цією адресою, де інвентарна справа була на житловий будинок на Клим М.А. і оформлення на Марочко М.Д. не було.  Також Вижницьке РБТІ надало лист, що до січня 2001 року реєстрації будь-якого майна за Марочко М.Д. немає. Справи я особисто дивилася з адвокатом.

Але в 2014 році я знов звертаюся в Вижницьке РБТІ, щоб мені надали інвентарну справу, прошиту і прошнуровану і завірену печаткою, на мій подив, технічний паспорт вже був змінений, також вилізла реєстрація, написана від руки на Марочко М.Д. в 1998 році.

Також Вижницьке РБТІ зробило інвентаризацію на заяву Марочко М.Д. в 2012 році. Інвентаризація була зроблена неправильно, бо не враховувалася літня кухня, а з частини будинку зробили літню кухню. При оцінці будинку вказали, що будинок непридатний для проживання та не газифікований, але, на жаль, будинок опалюється природним газом (є тех. документація на батька) і мати платить за газ (користується пільгами як діти війни) та проживає в цьому будинку сама (не пускаючи нікого до себе).

На всі ці порушення в жовтні 2013 року я написала заяву в Вижницьке РВ УМВС та до прокуратури, де було відкрито кримінальну справу. Де її двічі закривали і тричі відкривали. На сьогодні вона відкрита, але при тому, що кримінальна справа відкрита і іде досудове розслідування, про що я повідомляла і селищну раду, і укрдержзем, і реєстраційну службу, та знову вмішується суддя Пилип’юк І.В.. Через адміністративний суд за допомогою адвоката Стратій Миколи Васильовича (його двоюрідна сестра – дружини Василя) вони приймають рішення без підпису Степана приватизувати земельну ділянку, незважаючи на те, що іде досудове розслідування.

Берегометська селищна рада приймає рішення, навіть не реєструючи їх, адже жодне рішення не має номера, при наданні заяви на доступ до публічної інформації через веб-сайт, а саме, щодо ознайомлення з протоколами сесій, реагування та відповіді на мої заяви немає. Про порушення закону про доступ до публічної інформації та закону «Про звернення громадян» я неодноразово і в письмовій формі, і в усній зверталася до прокуратури, але мені у відповідь в усній формі прокуратура розповідає, що у них зняли наглядову функцію і вони ніякого стосунку не мають до міських, сільських та селищних рад.

Два роки оббиваю пороги прокуратури. Чую тільки: «Прийдіть у вівторок, у четвер, у п’ятницю», де прокурор мені сам говорив, що тут пішли великі гроші у суди, якщо суд приймає такі рішення. Ми дочекалися того, що в липні 2015 року Марочко М.Д. зареєструвала за собою уже одноквартирний житловий будинок та зареєструвала 0,26 га земельної ділянки при тому, що відкрита кримінальна справа, і у серпні 2015 року продала житловий будинок і землю Марочко Наталії Володимирівні (невістки сина Василя). Так син Василь із своєю дружиною заволодів трьома будинками з землею. Старший син Олексій (теж інвалід) запитав у матері, чому вона так чинить, чому продала будинок невістці, а не синові Василеві, чому не йому чи синові Степанові, котрий паралізований, у якого двоє дітей. Вона відповіла, шр «на сина Василя не може переписувати, бо у нього вже є два будинки, тому третій будинок на невістку, а Степанові я нічого не дам, бо він інвалід, і я дала їм орла, а не інваліда, я йому каліцтво не робила і я теж інвалід».

Так мій чоловік Степан, у якого і так підірване здоров’я, вже за 3 місяці лежав два рази в реанімації, в урології, в терапії. Просто здає свої позиції, тому що психологічно тяжко витримати таку несправедливість. Тяжко бачити, як він плаче, що у нього така мати!!! Інвалід 1 «А» групи має звертатися в суди з 2012 року по сьогодні, Степан спадщину так і не отримав, досудове розслідування тягнеться з 2013 року, а при тому відчужуються земля і будинки.

Прошу Вас допомогти зробити документальну перевірку, а саме, на мою думку, важливо:

Як приймалися рішення судів;

  1. Підробка документів;
  2. Шахрайство вчинено групою осіб за змовою виділення землі та приватизації житлового будинку з порушенням норм законодавства;
  3. Невиконання рішення судів;
  4. Як приймалися і видавалися рішення Берегометської селищної ради;
  5. Не виконання закону  Берегометською селищною радою «Про доступ до публічної інформації» та Закону «Про звернення громадян»;
  6. При відкритій кримінальній справі відчужується земля та майно ;
  7. Берегометська селищна рада видає безпідставні довідки та листи;
  8. Лікарня «Червоного Хреста» смт. Берегомет, на мою думку, безпідставно бере на лікування Марочко Марію Дмитрівну за два роки 4-5 разів, людину, яка наймає найдорожчого адвоката (зі слів адвоката), приватизовує 0,26 га землі, подає майже щомісяця позовні заяви до суду, на два будинки має документи, що вона власник, і при тому лікується в лікарні «Червоного Хреста» як біженець, вдова учасника ВВВ, пристаріла одинока людина. ЇЇ лікують у такому закладі і визнають в такому закладі інвалідом, а почали лікувати у цій лікарні після того, як селищна рада написала мені листа, що у неї стався інсульт. Вказали  навіть дату інсульту, писали, що у неї паралізована права сторона тулуба, що вона є інвалідом і що за нею доглядає син, невістка, їхні діти, але, на жаль, людину з інсультом потрібно лікувати у спеціалізованому неврологічному відділенні або в реанімації, та не в «Червоному Хресті». «Червоний Хрест» має надавати домедичну допомогу. На жаль, в неврологічному відділенні її не лікували, але натомість син підставляв їй документи, щоб вона підписувала в суди і т.д..

Степан звертався з проханням до своєї матері, щоб вона надала йому в користування город, аби можна було посадити картоплю, овочі, але мати сказала, що без адвоката свого його навіть на поріг не пустить, не то, щоб дати садити город. При пенсії 1100 грн, яка іде на ліки. При тому, що в одній квартирі живе 5 чоловік, його мати категорично не хоче піти назустріч своєму рідному хворому синові, а все віддає здоровому синові і його невістці, яку вона в свій час ненавиділа, бо та її не пускала навіть на поріг, не давала їй навіть води з хати, на яку вона завжди жалілася, що та хоче їм з батьком допомагати. Але після похорону батька все змінилося, Василь із невісткою так підійшли до матері Степана, що та на все згодна (продати будинок та землю і т.д.).

При зверненні до послуг безкоштовного адвоката до Вижницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Наказ № 3976-0000001 від 16 липня 2015 року призначено захисника, але до цього часу Степанові навіть не встановлені його законні права, не визнано, що він є спадкоємцем матері. А мати скористалася цим і відчужила майно та землю.

Проект-рішення рішення від 12.03.2015 року рішення Довіреність 1 стр. Довіреність 2 стр. Позовна заява 1 Позовна заява 2Лист Вижницького РБТІ InformDovidka Марочко Наталка З прокуратури IMG_0003 IMG_0002 IMGЗаперечення 14.07.2015 року на сесію

Прошу у Вас термінової допомоги Степанові!!!

26.10.2015 року                                                                                                    С.В.Марочко”

Опубліковано: "ЕКСУ"

"Електронна книга скарг України" - сайт кожного українця. Це віртуальний місток між людьми, у яких є проблеми, і журналістами, які шукають таких людей!

Читайте також

У нас дуже гарна розсилка. ПОДИВИТИСЯ ПРИКЛАД
Ми з Вами вже 50 секунд.
Давайте продовжимо?
Підпишіться, щоб отримувати якісну аналітику та цікаві статті 
Підписатися!
Ні. дякую!
"Електронна книга скарг в Білій Церкві"Електронна книга скарг Закарпаття" (готується до запуску)
Ми в інших містах