Після брехливого звинувачення жінка не знаходить роботи

До «Електронної книги скарг України» написала наша читачка Елла, вона переконує, що її змусили написати зізнання у вбивстві, а тепер перешкоджають спробам влаштуватися на роботу за професією. ОСЬ ЇЇ ЛИСТ: Контакти...
sud-suddia-pravosuddia-terezy-femida
Фото: www.abcnews.com.ua

До «Електронної книги скарг України» написала наша читачка Елла, вона переконує, що її змусили написати зізнання у вбивстві, а тепер перешкоджають спробам влаштуватися на роботу за професією.

ОСЬ ЇЇ ЛИСТ:

Контакти для журналістів:

“25.05.2003 р. у своїй квартирі була вбита моя знайома Коничева.”За професією я театральний режисер. До кінця травня 2003 р. я працювала театральним режисером у палаці культури «Першотравневий» в Тернівському районі м. Кривого Рогу і вела театральні та циркові гуртки. На той час я була розлучена і на своєму утриманні мала двох неповнолітніх дітей.

24.05.2003 р. я зустрічалася з нею ввечері і провела її до її будинку. Я цього не приховувала, і саме це послужило для працівників міліції та прокуратури приводом, щоб звинуватити мене у цьому вбивстві.

29.05.2003 р. без будь-якого належного оформлення я була затримана і поміщена в камеру в Тернівському РВ м. Кривого Рогу. Тільки через два тижні було оформлено протокол мого затримання. І лише через два місяці мій колишній чоловік дізнався про мій арешт і забрав дітей, а отже, два місяці мої діти голодували та поневірялись по сусідах. Слідчий прокуратури Кокушков, щоб зломити мій опір і змусити визнати себе винною, заборонив давати мені будь-яку їжу, передачі від знайомих і так далі. Всі ці два тижні працівники міліції катували мене, намагаючись змусити мене написати явку з повинною.

Кінець кінцем мене було зламано тільки тим, що працівники міліції, зокрема оперуповноважений Панібрат, став погрожувати вбивством моїх дітей.

Щоб дати зрозуміти, як писалася ця «явка», наведу такий епізод. Панібрат диктував мені «явку», а я писала. Коли ми дійшли до деталей самого вбивства, я запитала Пінібрата, чим же я її вбила, Панібрат у відповідь спитав мене: «а що в тебе на кухні є такого, чим можна вбити людину?» Я сказала, що у мене на кухні є кусок наждачного кругу, Панібрат сказав: «Ну от і пиши, що ти вбила Коничеву куском наждачного кругу» (звичайно ж, такого предмета на місці вбивства знайдено не було).

Слідчий Кокушков добре знав, що я не маю жодного стосунку до вбивства, тому він підстрахувався. При першому обшуку, проведеному в моїй квартирі, нічого, що могло мати відношення до вбивства Коничевої, не було знайдено. Через декілька днів, коли я вже була в камері, він провів знову обшук, і йому несказанно «повезло», він «знайшов» цілу купу мого одягу, який він оголосив одягом вбитої, а також паспорт вбитої, посвідчення про здачу екзаменів із правил техніки безпеки і т.д.. Після цього мені було пред’явлено звинувачення в крадіжці речей і документів вбитої. Це він зробив свідомо, на випадок, якщо вбивство Коничевої не вдасться довести, і я повинна була бути засуджена за крадіжку речей і документів. На мою думку, з документами вбитої у Кокушкова вийшов явний перебор. Ця липа була занадто очевидною.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Суд 10 років розглядає справу з побиттям»

Слідчий Кокушков, на моє переконання, – це психічно хвора людина, сексуальний збоченець. 90% часу, яке він витрачав на допити мене, він витрачав на розповіді про свої збоченські сексуальні фантазії. Ці фантазії він викладав і у протоколах допитів, начебто розказані мною, і змушував їх підписувати. Пізніше, коли справа потрапила в суд, суд змусив його видалити більшість із цих бреднів, але частина залишилася. В цей час я боялася реалізації погроз Панібрата щодо моїх дітей і підписувала все, що мені підсовував Кокушков, маючі намір спростувати це все на судових засіданнях.

На першому судовому засіданні я дала правдиві свідчення, відреклася від «явки» з повинною. Коли після першого судового засідання мене привезли в камеру в СІЗО №4, де я утримувалася, на мене накинулися дві співкамерниці-рецидивістки. Вони стали бити мене, вимагаючи в наступному судовому засіданні визнати себе винною. Пізніше я дізналася, що Кокушков, дізнавшись, що я в суді не визнала себе винною, зателефонував оперу в СІЗО і поставив йому завдання зламати мій опір. Оперуповноважений в СІЗО доручив це двом рецидивісткам, моїм співкамерницям. Катування велося практично безперервно протягом усіх трьох із половинною років, що я перебувала в СІЗО№4. Рецедивістки били мене головою об стіну, зв’язували мене, щоб потім помочитися на мене, і т.д.. За цей час мені зламали чотири пальці на руках і вибили дев’ять зубів. Але страх за долю моїх дітей був сильніший за страх перед цими нелюдськими тортурами, і я витримала все. Через три з половиною роки Апеляційний суд за скаргою мого адвоката Горбенко В.С. скасував вирок Тернівського районного суду, а справу направив на додаткове розслідування, звільнивши мене з-під варти.

Коли я зайшла в свою квартиру, я розплакалася. Квартира була розгромлена, всі меблі зникли, сантехніка теж. Ключі від моєї квартири всі ці роки були у Кокушкова.

Коли я наступного дня пішла до директора палацу культури «Першотравневий», щоб поновитися на роботі, директор мені відмовила, посилаючись на заборону Кокушкова. Таким чином, з вини Кокушкова я втратила можливість працювати за своєю професією.

Після мого звільнення із СІЗО, щоб прогодувати дітей, я погоджувалася на будь-яку роботу, за ці роки я працювала кухонною робітницею, ремонтувала залізничні колії, працювала сторожем, іноді на двох-трьох роботах одночасно. Кокушков перекрив мені всі можливості працювати в місті Кривому Розі за професією. Кокушков повністю проігнорував вказівки Апеляційного суду по справі і через три роки, не проводячи жодного розслідування, знову направив справу до суду. Я отримала 10 років позбавлення волі, але Апеляційний суд скасував цей вирок і надіслав справу знову на додаткове розслідування. Це був логічний висновок Апеляційного суду, оскільки в справі ніяких об’єктивних доказів моєї вини, крім липової «явки» з повинною, немає.

На цей раз справа потрапила до слідчого Тернівського РВ, а через три роки прокуратура Тернівсього району зробила мені «подарунок», відмовившись від обвинувачення мене у вбивстві Коничевої, але справу з обвинувачення мене в крадіжці її речей і документів все ж було направлено до суду, незважаючи на всю абсурдність обвинувачення. Тернівський суд під тиском прокуратури визнав мене винною у крадіжці речей і документів, обмежившись відбутим мною покаранням у три з половинною роки, які я перебувала у СІЗО №4. Однак Апеляційний суд скасував цей незаконний вирок і знову направив справу на додаткове розслідування. Ось уже тринадцятий рік справа ще не розглянута по суті і знаходиться у слідчого Тернівського РВ м. Кривого Рогу Леонова. Він отримав справу півтора місяці тому, ознайомився з нею і, не бачачи по справі жодної судової перспективи, поклав справу на підвіконня у своєму кабінеті, де вона вкривається пилюкою. Він не може закрити справу, хоч за законом він і зобов’язаний в такій ситуації це зробити, оскільки прокуратура не дає на це дозволу, сподіваючись, мабуть, на якесь чудо, яке і спасе прокурорські штани.

На моє переконання, вбивство Коничевої міг скоїти її колишній співмешканець Гініятулін, який раніше вже був судимий за крадіжку майна Коничевої. На цей раз його врятувало те, що на той час він був торговцем наркотиків, а торгівлю наркотиками кришувала прокурор Тернівського району Струкова Л.О.. Мені Коничева розповідала, що Гініятулін хвалився їй тим, що користується повною довірою Струкової, і та цінить його як торговця наркотою. Приблизно через рік Струковій за рекет і торгівлю наркотиками було присвоєне звання «Почесного працівника прокуратури України», що дає їй зараз право отримувати підвищену пенсію.

Кокушков так старався вигородити Гініятуліна, що зробив його понятим при обшуках у моїй квартирі.

Я вже тринадцятий рік обмежена в праві пересування, на моє майно накладено арешт і т.д.. Тобто я не тільки не можу отримати сатисфакцію за заподіяні мені знущання, але не маю можливості знайти роботу за професією, виїхати з Кривого Рогу для зустрічі з родичами, на лікування і т.д.. Це означає, що мої конституційні права грубо і цинічно порушуються з боку правоохоронних органів.

Кримінальну справу прокуратура не закриває з єдиної причини: страх прокурора перед дисциплінарним покаранням за те, що не зміг змусити Апеляційний суд винести незаконне рішення”.

Опубліковано: "ЕКСУ"

"Електронна книга скарг України" - сайт кожного українця. Це віртуальний місток між людьми, у яких є проблеми, і журналістами, які шукають таких людей!

Читайте також

У нас дуже гарна розсилка. ПОДИВИТИСЯ ПРИКЛАД
Ми з Вами вже 50 секунд.
Давайте продовжимо?
Підпишіться, щоб отримувати якісну аналітику та цікаві статті 
Підписатися!
Ні. дякую!
"Електронна книга скарг в Білій Церкві"Електронна книга скарг Закарпаття" (готується до запуску)
Ми в інших містах