Адвоката шантажують і «вішають» на нього кримінальні справи

До «Електронної книги скарг України» написав наш читач Володимир, він переконує, що протягом 5 років його шантажувала Л. Струкова та її спільники, відкриваючи проти нього незаконні кримінальні справи, чим завдала йому...
sud-pravosuddia-sudia-vyrok-pokarannia
Фото: 112.ua

До «Електронної книги скарг України» написав наш читач Володимир, він переконує, що протягом 5 років його шантажувала Л. Струкова та її спільники, відкриваючи проти нього незаконні кримінальні справи, чим завдала йому моральної і фізичної шкоди.

ОСЬ ЙОГО ЛИСТ:

Контакти для журналістів: 

“13.09.2002 р. колишнім прокурором Тернівського району м. Кривого Рогу Струковою Ларисою Олексіївною стосовно мене було порушено дві кримінальні справи за ст.191 ч.2, ст.366 ч.1 КК України. Про це я дізнався приблизно через два тижні, коли незнайомий мені чоловік повідомив мене про це телефоном і став радити мені йти до Струкової і домовлятися з нею «по–хорошому, щоб не доводити справу до суду». Я зрозумів, що Струкова шантажує мене, вимагає хабара. Струкову я добре знав, і мені було відомо, що вона постійно займається рекетом і здирництвом.

Я як ніхто інший знав, що всі мої дії є законними і ніяка Струкова Л.О. ніколи не знайде криміналу в моїх діях. До того ж, я ніколи в житті нікому не давав хабарі.

Не дочекавшись хабара, 03.10.2002р. вона порушила ще одну кримінальну справу за ч.2 ст.191 КК України, 21.10.2002 р. знову порушила кримінальну справу ч.1 ст.366 КК України.

06.11.2002р. слідчий Журков порушив кримінальну справу стосовно мене за ч.2 ст.191 та ч.2 ст.366 КК України.

22.11.2002 р. я випадково зустрів Струкову, і вона поставила умову: або я принесу їй 5 тис. доларів США, або вона і далі буде порушувати проти мене кримінальні справи і, врешті решт, я буду позбавлений волі.

Я не піддався шантажу, а Струкова дотримала даного нею слова і 05.12.2002 р. порушила стосовно мене кримінальну справу за ст.191 ч.5 КК України.

Цього, на її думку, виявилось недостатньо, і 15.01.2003 р. вона порушила кримінальну справу за ч.4 ст.191 КК України, а її спільник у рекетирських наїздах Журков В.І. 02.02.2003 р. порушив проти мене ще одну кримінальну (і вже останню) кримінальну справу за ч.2  ст.366 КК України. На більше у них вже не вистачило фантазії.

Таким чином, за цей період проти мене було порушено 7 кримінальних справ по 9 епізодах, тобто фактично 9 кримінальних справ.

Порушуючи ці кримінальні справи, Струкова Л.А. і Журков грубо порушили вимоги кримінально – процесуального законодавства.

1. Згідно ст.94 КПК України, приводами до порушення кримінальної справи є заява або повідомлення підприємств, організацій, посадових осіб, представників влади, явки з повинною, повідомлення в пресі, безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим або прокурором ознак злочину.

Нічого цього по цих кримінальних справах не було, більше того, адміністрація ДП «Укрспецюст» в ході слідства наполягала на тому, що за період роботи в цьому підприємстві ніякої матеріальної шкоди я не завдавав і адміністрація підприємства ніяких претензій до мене не має.

Таким чином, приводу для порушення цих кримінальних справ не було.

Не було і підстав для порушення кримінальних справ, оскільки в жодному з дев’яти випадків в моїх діях не було жодної ознаки злочину, всі мої дії, які Струковою тлумачилися як злочинні, насправді були абсолютно законні. Це стосується всіх дев’яти епізодів, по яких були порушені кримінальні справи. Отже, Струковою і Журковим були грубо порушені вимоги ст.94 КПК України.

2. Згідно ст.10 Закону України «Про адвокатуру», кримінальна справа може бути порушена стосовно адвоката тільки прокурором області або Генеральним прокурором. Струкова, а тим більше Журков, такого права не мали, але вони дуже добре знали, що я є адвокатом.

3. Згідно ст.116 КПК України, досудове слідство проводиться в тому районі, де вчинено злочин. Юридичні факти, по яких було порушено кримінальні справи, мали місце у Центрально-Міському та Довгинцевському районах м. Кривого Рогу, жодного такого факту, по якому було порушено кримінальні справи, в Тернівському районі не було.  Отже, Струкова і Журков грубо і цинічно порушили цю норму закону.

4. Згідно ч.2 ст.98 КПК України, у випадку, якщо на день порушення кримінальної справи відома особа, яка скоїла злочин, то кримінальна справа порушується стосовно цієї особи, однак кримінальні справи, порушені 15.01.2003 і 02.02.2003 р., були порушені, коли у першому випадку взагалі була сфальсифікована довідка від мого імені Струковою, у другому ж випадку особи, яка начебто вчинила підробку документів, протягом 4 років встановлено не було (хоч листа, про який ідеться в цій кримінальній справі, взагалі ніхто не підробляв), а постанову про порушення кримінальної справи визнано незаконною судом.

5. Струкова має практичний стаж слідчої роботи близько 30 років і вважати, що вона могла помилково незаконно порушити 9 кримінальних справ проти однієї і тієї ж особи, вважаю абсолютно нереальним. Усе це свідчить про наявність у неї прямого умислу на вимагання хабара.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Суд 10 років розглядає справу з побиттям»

Таке відверте свавілля наді мною викликало крайнє обурення з моєї сторони, і вже у грудні 2002 року я звернувся до прокуратури Дніпропетровської області з вимогою притягти Струкову і Журкова до кримінальної відповідальності.

З такими заявами я кілька разів звертався до посадових осіб прокуратури Дніпропетровської області особисто (до помічника прокурора області Оберемка, відсилав поштою і т.д.), однак на всі ці заяви і скарги я отримував одну і ту ж відповідь, що після ретельної перевірки в діях Струкової і Журкова ніяких порушень кримінально–процесуального законодавства не встановлено, тобто всі кримінальні справи стосовно мене було порушено на законних підставах.

Такі відповіді мені надавали заступник прокурора області Ідемічев, начальник управління нагляду з розслідуванням кримінальних справ слідчими прокуратури Колісник А.І., начальники відділів прокуратури Й.Ф. Орос, А.Ф. Чередник і А.М. Щербаков.

Щоб остаточно зламати мене, Струкова умовила свого приятеля, прокурора Центрально-Міського району м. Кривого Рогу Лантушенко приєднатися до терору проти мене, і він 28.08.2004 р. порушив проти мене кримінальну справу за ч.2 ст.367 КК України, підстави для якої він, як і Струкова, висосав із пальця.

Я змушений був звернутися за захистом до суду, і 01.10.2004 р. Центрально-Міський суд м. Кривого Рогу скасував цю блюзнірську постанову.

Лантушенко на цьому не заспокоївся і знову порушив кримінальну справу, тепер вже не особисто проти мене, а «по факту», але з тих же підстав. Слідчий прокуратури Центрально-Міського району Близнюк взяв на озброєння тактику Журкова, він не викликав мене на допити, а виносив постанови про примусовий привід мене до нього, а працівники міліції за тією ж схемою хапали мене на вулиці і тягнули до Близнюка. Я знову звернувся до суду, Лантушенко, розуміючи, що суд скасує його постанову, сам закрив кримінальну справу. У мене немає ніяких сумнівів, що посадові особи прокуратури Дніпропетровської області були у злочинній змові зі Струковою, адже навіть не юрист міг би зрозуміти всю абсурдність порушення проти мене кримінальних справ.

Кожний із посадовців, надаючи мені свою пусту і нікчемну відписку, посилався на проведену ним «ретельну перевірку» моєї скарги. Але ті грубі і цинічні порушення законодавства з боку Струкової і Журкова були настільки відверті й очевидні, що в перевірці просто не було необхідності. Невже їм не було зрозуміло, що прокурор району і тим більше слідчий не мають права порушувати кримінальну справу проти адвоката?

Постанова слідчого прокуратури Інгулецького р-ну від 14.06.06 р. (а.с.197 т.5) про закриття кримінальної справи від 02.02.2003 р. було відмінена рядовим клерком прокуратури області Орешиним П.П., тобто цей дрібний чиновник взяв на себе повноваження як мінімум прокурора області, адже він цією постановою фактично порушив кримінальну справу проти адвоката. Більше того, у своїй постанові він не навів ніяких мотивів відміни постанови, а не навів тому, що таких підстав не було.

Я неодноразово звертався до Генерального прокурора України з заявами про притягнення до кримінальної відповідальності Струкової та Журкова, однак Генеральна прокуратура пересилала мої скарги та заяви до прокуратури Дніпропетровської області, а прокуратура Дніпропетровської області пересилала їх Струковій, яка взагалі жодним чином не реагувала на ці скарги та заяви.

Згідно п.1 п.4 ст.6 Закону України «Про прокуратуру», органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему з підпорядкуванням нижчих за посадою прокурорів вищим і вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення. Немає потреби говорити, що посадові особи прокуратури Дніпропетровської області діяли всупереч вимог цього закону.

09.01.2003 р. Струкова надіслала кримінальну справу в звинуваченні мене за ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України у Дзержинський районний суд для розгляду по суті. Однак суддя цього суду Деркач Н.М., впевнившись у незаконності кримінальної справи, направила цю справу на додаткове розслідування, Струкова оскаржила цю постанову, однак Апеляційний суд Дніпропетровської області залишив її апеляцію без задоволення. Після цього Струкова змушена була закрити цю кримінальну справу за п.2 ст.6 КПК України.

На моє глибоке переконання, саме держава створила ті умови, за яких здирники і рекетири штибу Струкової, Журкова і Лантушенко так вільготно себе почувають, бо впевнені в своїй безкарності.

З мого прикладу видно, що Струкова створила злочинне угрупування для рекету і вимагання хабарів.

У листопаді 2002 року прокурором Жовтневого району м. Кривого Рогу дві кримінальні справи, порушені Струковою 15.09.2002 р., були закриті як незаконні (ст.6 п.2 КПК України). Для порушення кримінальної справи, порушеної 15.01.2003 р., Струкова підробила довідку про балансову вартість автомобіля, в якій я начебто занизив його балансову вартість, і саме на цій підставі вона порушила цю кримінальну справу. За моєю скаргою Тернівський районний суд скасував постанову про порушення кримінальної справи як незаконну.

Журков В.І. в 2005р. був звільнений з прокуратури за рекет тільки після того, як його рекетирські наїзди на підприємців дістали широкий розголос у місцевій пресі. Його звільнили, але до кримінальної відповідальності не притягли: ворон ворону очі не виклює.

26.12.2006 р. слідчий прокуратури Інгулецького району Вовк закрив цю справу за п.2 ст.6 КПК України, про що я не був, звичайно ж, повідомлений. 23.03.2006 р. я звернувся до Тернівського районного суду зі скаргою на незаконність постанови про порушення кримінальної справи від 02.02.2003 р.

Представнику прокуратури Тернівського району Кривохатько С.В. про це було відомо, однак він у судових засіданнях із розгляду моєї скарги від 23.03.2006 р. наполягав на законності постанови про порушення кримінальної справи від 02.02.2003 р.

07.02.2007 р. Тернівский районний суд скасував постанову від 02.02.2003 р. як незаконну, однак прокуратура, знаючи, що ця справа давно закрита прокуратурою, оскаржила цю постанову суду до апеляційного суду.

22 липня 2007 р. Апеляційний суд Дніпропетровської області відмовив у задоволенні апеляції прокуратури Тернівського районну м. Кривого Рогу, а рішення Тернівского районного суду залишив в силі.

Цими незаконними діями Струкова, Журков і посадові особи прокуратури Дніпропетровської області завдали мені значної моральної шкоди.

Порушивши перші кримінальні справи і не отримавши від мене бажаних 5000 доларів США, Струкова організувала тотальний терор стосовно мене і членів мої родини з тим, щоб змусити мене дати їм хабара. З цією метою Журков 11 разів здійснював стосовно мене примусовий привід до прокуратури. Жодного разу Журков не надіслав мені повістки про виклик до прокуратури, тобто ніяких законних підстав для примусового приводу у Журкова не було. Як правило, працівники міліції хапали мене або біля мого будинку, або просто на вулиці і з застосуванням фізичного насилля везли до відділу міліції. Там мене по декілька годин тримали в одному з закритих приміщень і тільки потім везли в прокуратуру до Журкова. Після доставки мене до нього Журков не проводив ніяких слідчих дій – все це робилося з метою психічного насилля наді мною. Мабуть, я був першим, хто не покорився і не дав їм хабара. Такі примусові приводи було організовано 03.12.2002 р., 10.12.2002 р., 15.12.2002 р., 21.12.2002 р., 24.02.2003 р., 27.02.2003 р., 12.03.2003 р., 14.03.2003 р., 06.06.2003 р., 11.06.2003 р. Оскільки всі ці приводи здійснювалися абсолютно незаконно, то у кримінальних справах ніяких постанов про ці приводи немає, але у відповіді на мою скаргу від 15.07.2003 р. № 06/1-2515-03 начальник відділу прокуратури Дніпропетровської області Чередник А.Ф. посилається на ці постанови Журкова про примусовий привід. Очевидно, пізніше ці постанови Журковим були знищені за виключенням однієї.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Жінка-військовослужбовець лежить хвора і без допомоги»

Ніякий організм не в змозі витримати таке свавілля, і 18.12.2002 р. я потрапив у лікарню з діагнозом «стенокардія напруження, ішемічна хвороба серця», хоча до цього на серце ніколи не скаржився. Перебував я в лікарні до 26.12.2002 р.. Але Струкова і Журков про мене не забували, і 21.12.2002 р. працівники міліції забрали мене з лікарняного ліжка і притягли до Журкова для знущання.

19.02.2003 р. я знову потрапив до лікарні, але на цей раз у зв’язку з порушенням нервової системи. І знову ж таки, 24.02.2003 р., 27.02.2003 р., і 12.03.2003 р. я з лікарем у примусовому порядку доставлявся до Журкова для того, щоб він міг принижувати мене і вимагати хабара. Щоб якось розрядити цю ситуацію, я вимушений був лікуватися дома. У цей період Журков кожного дня телефонував за моєї відсутності до мене додому і розмовляв з моєю неповнолітньою донькою Наталією, коли вона приходила зі школи. Він їй в усіх деталях змальовував, яким нелюдським знущанням я буду підданий у слідчому ізоляторі, якщо він і Струкова заарештують мене. Від цих розповідей донька Наталія захворіла і потрапила до лікарні з хворобою серця.

Струкова і Журков, не залишали мене і мою сім’ю ні на один день протягом майже п’яти років. Тільки після того, коли Струкова зрозуміла, що хабара я їй все-таки не дам, вона залишила свої спроби притягти мене до кримінальної відповідальності. Це сталося в липні 2007 р., коли кримінальні справи проти мене були остаточно закриті.

Під час виборів до Верховної Ради я балотувався до Верховної Ради України за виборчим списком «Народний блок Литвина» від Української селянської демократичної партії, яка в той час входила до цього блоку (З 2005 я очолюю Криворізьку міську організацію цієї партії).

У лютому 2006 р. в засобах масової інформації на теренах всієї України, був опублікований так званий «Чорний список Луценко», в якому були вказані анкетні дані кандидатів у народні депутати, проти яких на той час були порушені кримінальні справи. У цьому «чорному списку» було і моє прізвище, а також, що я мешкаю у м. Кривому Розі. Мені стали дзвонити мої знайомі з різних міст України, питали, як це могло статися, що проти мене порушено кримінальну справу. Були дзвінки навіть із Росії і Чехії.

Це була серйозна і болюча компрометація.

На наступних виборах до Верховної Ради з цієї причини я вже не був висунутий кандидатом в народні депутати, ні одна політична сила не стане висувати у Верховну Раду людину, проти якої порушено кримінальну справу.

Таким  чином, порушені проти мене кримінальні справи стали причиною серйозних проблем для моєї політичної діяльності.

Деякі судді, знаючи, що проти мене, як адвоката, порушені кримінальні справи, робили спроби не допустити мене до участі в судовому засіданні по кримінальних справах (суддя Жовтневого району Пустовіт).

Оскільки інформація про те, що проти мене порушено кримінальні справи, була опублікована в ЗМІ всієї України (Інтернет, газети), це серйозно скомпрометувало мене як адвоката, вдарило по моїй діловій репутації, по моїй честі і гідності.

Якщо взяти до уваги, що я в минулому був суддею, головою районного суду, директором Криворізького філіалу ДП «Укрспецюст», тобто людиною з високим соціальним статусом, почуттям власної гідності, то такі приниження вкрай негативно діяли на мою психіку, нервову систему, стан мого здоров’я.

У жовтні 2002р. я помітив, що за мною ведеться зовнішне спостереження, і це зовнішне спостереження велося протягом року. У цей же період всі мої телефоні розмови прослуховувалися, а з роздруківки телефонних розмов регулярно лягали на стіл Струковій, таким чином, протягом майже п’яти років я був фактично позбавлений права на приватне життя.

У грудні 2002 р. від мене було взято підписку про невиїзд, і ця міра запобіжного заходу діяла до 22 липня 2007 р., тобто протягом 5 років я був позбавлений можливості пересуватися, виїжджати навіть за межі свого міста. Після захворювання ішемічної хвороби серця лікарі наполегливо рекомендували мені лікування в кардіологічному центрі міста Дніпропетровська або Києва, однак я був позбавлений можливості поїхати туди у зв’язку з обмеженням права на вільне пересування.

26.12.2002 р. слідчий Журков своєю постановою наклав арешт на все моє майно, і ця постанова діяла до 26 грудня 2006 р..

Згідно ст.321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і порядку, встановлених законом.

Згідно ч.1. ст.276 ЦК України Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов’язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення.

Згідно ст.280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкоди підлягає відшкодуванню.

Згідно ч.1 ст.289 ЦК України фізична особа має право на особисту недоторканість.

Згідно ч.2 ст.289 ЦК України фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Згідно ч.2 ст.299 ЦК України фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

У зв’язку з цими переслідуваннями я змушений був постійно їздити в прокуратуру, суди, як в місті Кривому Розі, так і в прокуратуру області, так і обласний апеляційний суд, витрачаючи на це значні кошти, а також витрачаючи свій особистий час, який я міг би витратити на інші цілі, в тому числі і на особисте лікування.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28.10.2014 р., (залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 03.03.2015 р.), частковО задоволено мої позовні вимоги до Державного Казначейства України, стягнуто з Державної Казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на мою користь суму 160 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури.

У липні 2015 р. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ ці Рішення залишив У силі, відхиливши касаційну скаргу Держказначейства та прокуратури Дніпропетровської області”.

Опубліковано: "ЕКСУ"

"Електронна книга скарг України" - сайт кожного українця. Це віртуальний місток між людьми, у яких є проблеми, і журналістами, які шукають таких людей!

Читайте також

У нас дуже гарна розсилка. ПОДИВИТИСЯ ПРИКЛАД
Ми з Вами вже 50 секунд.
Давайте продовжимо?
Підпишіться, щоб отримувати якісну аналітику та цікаві статті 
Підписатися!
Ні. дякую!
"Електронна книга скарг в Білій Церкві"Електронна книга скарг Закарпаття" (готується до запуску)
Ми в інших містах