Як розвинути пам‘ять

Запм‘ятати колоду гральних карт? Легко! Письменник Джошуа Фоер 7 років тому побував на чемпіонаті США по запам‘ятовуванню як журналіст, а вже через рік став його переможцем. Його дослідження можна...
pamiat-golova-mozg

Запм‘ятати колоду гральних карт? Легко!

Письменник Джошуа Фоер 7 років тому побував на чемпіонаті США по запам‘ятовуванню як журналіст, а вже через рік став його переможцем.

Його дослідження можна почитати в книзі “Прогулянки по місяцю з Ейнштейном”. Лекція Фоера тепер є і на просторах Інтернету. В ній він стверджує, що запам‘ятати колоду карт і їхню послідовність – може кожен.

Заплющте очі. Уявіть, що ви стоїте біля вхідних дверей свого будинку. Зверніть особливу увагу на колір цих дверей, її фактуру. Тепер уявіть купу  товстих нудистів на велосипедах.

Вони беруть участь у змаганнях нудистів-велосипедистів і несуться прямо до ваших дверей. Мені потрібно, щоб ви дійсно це побачили. Вони завзято крутять педалі, пітніють, розгойдуються з боку в бік. І вони врізаються прямо у ваші вхідні двері.

Велосипедисти розлітаються по боках, колеса катяться повз, всюди втикаються спиці. Тепер переступіть через поріг, зайдіть в передпокій і зверніть увагу на освітлення. Світло паде безпосередньо на Капітана Кука. Він махає вам із сідла, зручно влаштувавшись на гнідому коні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Список 89 країн, де українцям раді без віз або їх з радістю видадуть

До того ж кінь вміє розмовляти. Пройдіть повз нього і зайдіть в гостинну. Уявіть, що там Брітні Спірс. Напівоголена вона танцює на вашому журнальному столику і співає “Hit Me Baby One More Time”.  Після йдіть за мною на кухню. На вашій підлозі прокладена доріжка з жовтої цегли, а з духовки виходять Дороті, Залізний Дроворуб, Опудало і Лев із казки про чарівника з країни Оз.

Добре, тепер відкрийте очі.

Я хочу розповісти вам про дуже дивні змагання, які проводяться кожної весни в Нью-Йорку. Це чемпіонат США по запам‘ятовуванню. Декілька років тому я потрапив на цей чемпіонат в якості наукового журналіста, очікуючи побачити, щось схоже на чемпіонат світу серед вчених.

В ньому брали участь група хлопців і декілька дівчат, які відрізнялися зовнішнім виглядом і віком. Вони запам‘ятовували сотні  випадкових чисел тільки подивившись на них.  Вони запам‘ятовували десятки імен незнайомців, поеми, всього за декілька хвилин. Їхні змагання полягали в тому, щоб якомога швидше запам‘ятати перетасовану колоду гральних карт. Це було неймовірно. Я думав, що ці люди – генії!

Я почав спількуватися з деякими учасниками змагань. Ед Кук приїхав з Англії, де його знали, як людину з феноменальною і натренованою пам‘яттю.

Я запитав його: “Ед, ти розмієш, що ти геній?”, а він відповів: “Це не так. У мене звичайнісінька пам‘ять. Будь-який учасник змагань скаже, що у нього звичайні здібності. Ми просто навчилися цим дивним трюкам, натренували ці здібності, використовуючи античні техніки, які були відомі ще дві тисячі років тому  в Греції – ті, якими користувався Цицерон для запам‘ятовування своїх виступів, якими користувалися середньовічні вчені для завчення цілих книг”. Я зміг тільки сказати: “Овва! І чому я раніше про них нічого не чув?”

“Один хлопець, з яким я познайомився, страждав амнезією і, цілком можливо, мав найгіршу пам‘ять  в світі. Вона була на стільки погана, що він навіть не пам‘ятав про те, що у нього проблеми з пам‘яттю. Це трагічний персонаж, який на власному прикладі демонструє, на скільки спогади визначають нашу особистість.”

Ми стояли зовні зали де змагалися, і Ед, чудовий, талановитий, але трохи ексцентричний англічанин, запитав мене: “Джош, ти ж американьский журналіст. Ти знайомий з Брітні Спірс?” Я відповів: “Що? Ні! Чому ти питаєш про це? “. “Тому що, я хочу навчити її запам‘ятовувати колоду гральних карт в ефірі національного телебачення.

Я доведу світові, що це може робити будь-хто.” Я сказав: “Ну, я не Брітні Спірс, але ти би міг спробувати навчити мене цьому. Треба ж, з чогось починати, правда?” І для мене це стало стартом дуже дивних пригод.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Майбутнє за мікроквартирами

Протягом наступного року, я не просто тренував пам‘ять, а вивчав її, намагаючись зрозуміти, як вона працює, чому іноді відмовляється і який у неї потенціал. Я зустрів безліч дійсно цікавих людей. Один хлопець, з яким я познайомився, страждав амнезією і, цілком можливо, мав найгіршу пам‘ять у світі. Вона у нього була на стільки погана, що він навіть не пам‘ятав, що у нього є проблеми з пам‘яттю.

Це дуже трагічний персонаж, який на власному прикладі демонструє, на скільки спогади визначають наше життя. Є і басолютно протилежний приклад – Кім Пік, прототип персонажу, якого зіграв Дастін Хоффман у фільмі “Людина дощу”. Ми провели день в публічній бібліотеці  Солт-Лейк-Сіті, запам‘ятовуючи телефонні довідники, що було дуже захоплююче.

Я прочита гору трактатів, праць, про пам‘ять, які були написані більш ніж дві тисячі років тому, які були написані латинською мовою в період Античності, а потім перейшли і  до пізніших  – середньовічних. Я дізнався багато цікавого: наприклад, що давним-давно  натренована, дисциплінована і розвинена пам‘ять не була такою рідкістю, як зараз. Колись люди вкладали зусилля в розвиток пам‘яті, в трудомістку роботу розуму.

За останні тисячоліття ми створили безліч технологій: абетку, списки, кодекси, печатні станки, світлини, комп‘ютери, смартфони – все це, поступово, полегшувало роботу пам‘яті, почало виконувати її функції. Ці технології і створили сучасний світ, і вони же змінили нас, як в культурному, так і в когнітивному сенсі. Нам більше не потрібно щось запам‘ятовувати, і, схоже, ми забуваємо, як це робити. Одне з останніх місць на Землі, де ви знайдете людей, фанатиків тренування пам‘яті, – це вищезгадані змагання, які проводяться по всьому світу. Я дуже хотів дізнатися, як учасникам під силу досягнути таких результатів.

Декілька років тому, вчені Університетського коледжу Лондона провели в лабораторних умовах змагання по запам‘ятовуванню.  Вони хотіли дізнатися: чи відрізняється якось анатомічний мозок учасників змагань.  Відповідь була “ні”.  Чи розумніші вони за інших? Вони провели декілька тестів, і відповідь знову була заперечною.

Однак було цікаве виявлення того, які зони мозку задіяли учасники змагань. Їх сканували на томографі, доки вони запам‘ятовували числа, обличчя, зображення крижинок. Виявилося, що у чемпіонів, коли вони намагаються запам‘ятовувати потрібні речі – напружуються зовсім інші ділянки мозку, ніж у інших. Вони змушували працювати ті частини, які відповідають за просторову пам‘ять і пересування. Чому? Та чи може нам буди ця інформація корисною?

Змагання по запам‘ятовуванню чимось схожі на перегони озброєнь: кожен рік хтось видумує новий спосіб запам‘ятовування  більше інформації в більш короткий відтинок часу. Тоді іншим учасникам доводиться надолужувати втрачене.  Мій друг Бен Прідмор, трикратний чемпіон змагань по пам‘яті, міг запам‘ятати протягом години 36 перемішаних колод гральних карт. Йому це вдавалося за допомогою техніки, яку він використовував, щоб зафіксувати в пам‘яті точну послідовність 4140 двійкових чисел.

Хоч у світі існує величезна кількість технік, що відрізняються між собою, всі вони об‘єднані концепцією, яку психологи називають продуманим кодуванням. Цей проце добре проілюстрований одним цікавим парадоксом. Припустимо, я прошу двох людей запам‘ятати одне й те ж слово – кравець. Одному я скажу: “Запам‘ятай, цей хлопець – Олександр Кондитерський, це його прізвище”.

Другому скажу так: “Запам‘ятай, цей хлопець Олександр – кондитер, це його професія”. Коли пізніше я запитаю їх про слово, яке назвав раніше, той, кому було назване прізвище, згадає його з меншою вірогідністю, ніж той, кому я сказав про професію. Одне й те ж слово, але запам‘ятовується по-різному. Дивно, правда?

“Припустимо, вас запросили на сцену виголосити промову, і ви хочете зробити це по пам‘яті  – якби Цицерон витсупав на ТЕDxRome дві тисячі років тому. Ви просто візуалізуєте образи, які пов‘язані з параграфами вашого виступу і вони моментально виникають у вас в пам‘яті”.

Насправді, прізвище Кондитерський вам ні про що не говорить. Воно ніяк не пов‘язане з іниши спогадами, якими заповнена ваша голова. Але інша річ – кондитер, ми ж їх знаємо: кондитери мають смішний капелюх, у них руки в борошні, після роботи вони смачно пахнуть. Можливо, ми навіть знаємо якогось кондитера. Коли ми вперше чуємо це слово, у нас залишаються асоціативні зачепки, за допомогою яких потім легше згадати потрібне слово. Мистецтво запам‘ятовування в тому, щоб придумати, як перетворти Кондитерських в кодитерів, щоб інформації, якій не вистачає контексту, перетворити в щось значне у світлі інших ваших спогадів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Який матиме вигляд кухня майбутнього від ІКЕА

Одна з найбільш кращих технік була розроблена 2500 років тому в Давній Греції. Вона називається Палац пам‘яті. Історія така: колись поет, якого звали Сімонід брав участь в одному святі. Його найняли, щоб розважати гостей – в ті часи, якщо хотіли створити дійсно гарне свято, наймали не діджея, а поета. Коли почалося свято, поет почав розповідати свої оди, які всі вивчав на пам‘ять.  Коли він покинув залу – її дах впав і розчавив хазяїна і гостей. Всі, хто був всередині загинули, і ніхто не міг навіть впізнати, хто де сидів, на стільки сильним було падіння даху. Тому, їхні тіла не могли поховати, належним чином – бо хто сидів на якому місце, відповідно, теж не було можливості встановити.  Але завдяки своїй пам‘яті, Сімонід, єдиний, що вижив, заплющив очі і зміг побачити, де саме сидів кожен із гостей свята. Він брав людей за руки, і підводив їх до тіл родичів.

pamiat-golova-mozg

В своєму нещоданьому дослідженні “Теорії і практики” відібрали декілька вправ, для розвитку пам‘яті, спостережливості,  логіки і уяви, яке можна виконувати займаючись іншими справами.

В той момент античний поет зрозумів, що, думаю, нам завжди відомо на підсвідомому рівні: хоч ми погано запам‘ятовуємо імена, телефонні номери і дослівні інструкції від колег, у нас дійсно винятково візуальна і просторова пам‘ять.  Якщо я попрошу вас згадати перші 10 слів історії про Сімоніда, скоріш за все, вам буде не легко це зробити.  Але я готов забитися об заклад, що якщо я попрошу вас згадати, хто сидить верхи на гнідому коні, що вміє розмовляти в вашій кімнаті, ви це легко згадаєте. Сенс цієї мнемонічної техніки в тому, щоб створити у себе в голові уявну конструкцію з Образами тих речей, які ви хочете запам‘ятати  – чим дивніша, божевільніша, смішніша, огидніша картинка – тим вона більш незабутня. Це порада 2-ох тисячолітньої давнини з ранніх латинських трактатів про пам‘ять.

Як же ж це працює? Припустімо, вас запросили на сцену виголосити промову, і хочете це зробити по пам‘яті.  Тоді ви знову візуалізуєте собі образи, які я окреслив на початку: ви можете уявити себе перед вхідники дверями свого будинку. Купа нудистів на велосипедах, нагадує вам, що ви хочете розповісти про ці дуже дивні змагання – чемпіонаті по запам‘ятовуванню. Капітан Кук нагадує про товариша Еда Кука, а Брітні Спірс  – про анекдот, який ви хочете розповісти. Ви потрапляєте на кухню, а жовта дорога із цегли нагадує вам про наступну тему, яку ви хочете обговорити – це дивна подорож, в яку ви вирушили рік тому.

Таким чином римські оратори запам‘ятовували свої виступи: не дослівно, від чого тільки більше заплутуєшся, а від теми до теми. Навіть поняття ввідне речення topic sentence — пішло від грецького topops, що значить “місце”. Це слід, який залишився з тих часів, коли люди думали про ораторство і красномовство, в категорії простору.

Я так цим захопився, що серйозно почав займатися. Я побував ще на декількох змаганннях по запам‘ятовуванню і зрозумів, що зможу написати детальніше про субкультуру учасників цих змагань. Але існувала одна проблема: такі змагання нудне. Правда, це має такий самий вигляд, як складання іспитів у школі. Найбільш драматичний момент – коли хтось починає масажувати собі скроні. А я ж журналіст, мені потрібно про щось писати. Я знаю, що в головах цих людей відбуваються неймовірні речі, але у мене немає доступу до них.

Тоді я зрозумів, що якщо я хочу розказати про них, мені потрібно побувати на їхньому місці. Після цього, кожного ранку, перед тим як засісти за New York Times, я почав витрачати 15-20 хвилин на запам‘ятовування будь-чого. Це могли бути поеми, імена із старого шкільного альбому, який я придбав на блошиному ринку, пісні із сету мого улюбленого діджея. Це виявилося дуже весело, чого навіть я не очікував. Це весело не тільки тому, що ви тренуєте пам‘ять, а намагаєтеся вигадувати ці дурнуваті, веселі, незабутні картинки. Я в це дуже встряг.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Меблі з IKEA заряджатимуть телефон

Закінчилося все тим, що я взяв участь в чемпіонаті, яке висвітлював торік.  Це було щось схоже на журналістський експеримент. Я думав, це стане чудовим епілогом для мого дослідження. Але експеримент отримав інший виток. Я переміг на чемпіонаті, хоча такого не могло статися.

“Я на власному досвіді переконався, що в кожному з нас приховані неймовірні можливості. Але якщо ви хочете прожити життя, що запам‘ятовується, треба бути людиною,  який пам‘ятає, що потрібно запам‘ятати”.

Чудово запам‘товувати вислови, телефонні номери і списки покупок, але немає в цьому ніякого сенсу. Це все просто трюки, які працюють, тому що основуються на базисних принципах роботи мозку. І не обов‘язково будувати палаци пам‘яті або запа‘ятовувати купи гральних карт, щоб розуміти, як працює наше мислення. Ми часто говоримо про людей чудово згадуючи їх, ніби це вроджений дар, але справа не в цьому. Блискучу пам‘ять можна розвинути. Простіше кажучи, ми запам‘ятовуємо, коли звертаємо увагу, коли ми глибоко захоплені, коли можемо зрозуміти, чому деяка інформація або досвід важливі для нас, чому вони значущі, яскраві, коли ми можемо трансформувати їх в щось осмислене в контексті інших наших думок.

Палац пам‘яті, всі ці техніки запам‘ятовування – це просто методи. Насправді, вони працюють, тільки тому, що ви їх змушуєте працювати. Вони примушують нас мислити глибоко, прагнути усвідомленості, чого більшість з нас не робить. Але, по суті, немає ніяких прикладів. Це просто спосіб зробити деякі речі незабутніми.

Я б хотів, запам‘ятати того хлопця, який страждає амнезією, який навіть не пам‘ятає про проблеми з пам‘яттю, який навів мене на думку, що наше життя – це сума наших спогадів. Скільки ми ще будемо втрачати часу нашого короткого життя на просиджування в айфонах, не звертаючи уваги на те, про що говорить людина поруч, залишаючись ледарем і не бажаючи серйозно замислюватися?

Я на власному досвіді переконався, що в кожному з нас приховані дивовижні можливості пам‘яті. Але якщо ви хочете прожи життя, що запам‘ятається, треба бути людиною, яка пам‘ятає, що потрібно запам‘ятовувати.

Опубліковано: "ЕКСУ"

"Електронна книга скарг України" - сайт кожного українця. Це віртуальний місток між людьми, у яких є проблеми, і журналістами, які шукають таких людей!

Читайте також

У нас дуже гарна розсилка. ПОДИВИТИСЯ ПРИКЛАД
Ми з Вами вже 50 секунд.
Давайте продовжимо?
Підпишіться, щоб отримувати якісну аналітику та цікаві статті 
Підписатися!
Ні. дякую!
"Електронна книга скарг в Білій Церкві"Електронна книга скарг Закарпаття" (готується до запуску)
Ми в інших містах