Ukraine-derevo-sky

В тебе «страшна» українська? А хто сказав, що твоя російська не страшна?

В розділі блоги не усі думки автора може розділяти редакція

Одночасно з тим, що це «вибухонебезпечна» тема, мова – це код нації, священна царина, в якій закладено багато містичного, потужного та всеосяжного. Адже спочатку було слово. І не даремно воно – не горобчик: вилетить і не впіймаєш.
Чому проблему мовного питання в Україні нереально порівнювати з прикладами Грузії або країн Балтики?

Почнемо з того, що сам факт кількості населення кожної із зазначених держав – вже суттєвий: маленький бардак прибирається швидше.

По-друге, не можна виключати з історичного ланцюга страшні методи Радянського режиму щодо переселень цілих сіл з України до Росії й навпаки з метою культурної та мовної асиміляції (зрідка можна знайти сьогодні українця, у якого б не було родича в Росії – саме завдяки цим страшним масовим переселенням, які, до речі, були далеко не добровільними).

По-третє: весь режим був побудований на страху. Доноси, репресії, звинувачення у буржуазному націоналізмі з перспективами заслання та розстрілів – багато кого це ламало, а інстинкт самозбереження штовхав на перехід з рідної української на «загальну» російську.

Ну, і, нарешті, всіма доступними «художніми засобами» – від створення іміджу комічного та незграбного україномовного персонажа у вишиванці, до банального залучення в обіг фраз на кшталт «ти що, село?» – формувалися чіткі асоціативні образи та уявлення про україномовного громадянина, який, не дай Боже, ще й з СЕЛА! Не престижно, відстало та не сучасно.

Географічне розташування, природні та демографічні ресурси України донині не дають РФ відпустити нас так «легко», як це було у випадку з Литвою, Грузією… Хоча і там були свої «санкції», з якими обидві країни борються й сьогодні.

Яка ж статистика щодо мови була в Україні до сумнозвісного голодомору 1932-1933 року та Другої світової війни?

Україна завжди славилась родючими ґрунтами, працьовитими людьми, ідеальним кліматом для землеробства. З давніх часів наша держава – аграрна, а більшість населення України складали селяни. За офіційними даними в період між Першою та Другою світовими війнами населення України складало від 39 до 42 мільйонів осіб. Проте, чи можна довіряти «офіційній» статистиці метрополії-Росії, яка нищила наш народ, та не зацікавлена у наведенні справжніх цифр? За деякими даними до голоду 32-33 року населення України складало понад 60 мільйонів, 80% з яких – селяни. Знову ж таки, за альтернативними даними втрати під час голоду становили до 12 мільйонів осіб.

В місті вижити було простіше, проте ті, хто доходили до міст живими, потрапляли в сучасну систему кабали до роботодавців та профспілок. Це вже була не залежність від погодних умов та землі, що годує – це вже залежність від «дяді», який дає роботу, платить за неї гроші та диктує свої умови.

Чи варто казати, що селяни України спілкувались українською? А ще селяни були надто незалежними: їх годувала та одягала земля і праця, вони дотримувались своїх древніх традицій та власного циклу життя. І, за великим рахунком, їм було байдуже щодо політичних інтриг, міських проблем та економічно-кредитних відносин на високому державному рівні… Окрема тема обізнаності селян у травах та рослинах – байдужість до такої потужної грошової галузі як фармацевтика.

Все це не влаштовувало державу. І держава зробила свій «хід».

Ще зазначу, що до Другої світової війни, наприклад, населення Києва складало трохи менше півмільйона. Тож «корінних» російськомовних киян у нас так само мало, як і «корінних російськомовних» в принципі. А які ж є? А є ті, що в силу генетичної пам’яті, та наслідків наведених вище факторів перейшли на російську.

Про мовний бік комплексу меншовартості сучасних українців

Впевнена, що кожен з нас ставав свідком картини, коли на дитячому майданчику мама звертається до дитини українською, і тут же замовляє чай у парковому кіоску російською. Продавці так само: між собою спілкуються українською, часто з акцентом певних регіонів, і переходять на російську у спілкуванні з покупцями… зі старанним псевдомосковським акцентом!

Безумовно, комплекс меншовартості насаджувався дуже тривалий час. І зараз подолати цю «внутрішню» війну кожний має лише сам. Знати багато мов – це розкіш і прекрасна навичка, яка дозволяє читати художні твори мовою оригіналу, спілкуватись з громадянами різних країн. Але що стосується рідних просторів – сьогодні мова – це зброя і питання національної безпеки.

Я декілька разів ставала «жертвою атак» щодо російськомовних інтерв’ю. У випадку, коли це не стосується закордонної аудиторії, мій аргумент простий: у своїх інтерв’ю, я підіймаю гострі теми, у тому числі – про важливість рідної мови. І я б хотіла, щоб ці думки потрапили до тих громадян, які спілкуються російською та читають російськомовні видання. Як каже мій тато: «Агітувати агітованих – немає сенсу». А ще з власного досвіду знаю, що багато топових вітчизняних політиків усвідомлюють важливість мовного питання, проте сумна правда полягає в тому, що меншість з них спілкується українською у побуті та з власними родинами.

Повертаючись до родин етнічних росіян, які стали жертвами переселень та політики Радянського союзу, я розумію, чому у них в побуті досі заведено розмовляти російською – на здоров’я. Хоча не приховаю, що випадки переходу на українську саме в таких родинах – найбільш зворушливі. Але чому людина з україномовними батьками обирає розмовляти російською? Це вже сумний психологічний симптом меншовартості.

«У вас така гарна українська!» – часто кажуть мені. Мені приємно. Але коли далі йде десяток речень на тему «а у мене українська страшна, тому я розмовляю російською», одразу хочеться спитати: «Хто тобі сказав, що твоя російська не страшна?». Адже всі ці «г», «шо» та купа неправильних наголосів – це не є нормою для російської мови.

За чистотою мови потрібно стежити свідомо! Мені це коштувало декількох років кропіткого відстеження слів-паразитів і мовних досліджень щодо семантики та етимології – ще в часи навчання у Києво-Могилянській Академії. ЦЕ БУВ СВІДОМИЙ ВИБІР – почистити свою мову та розвивати її.

Я теж у шкільні роки стидалась української. Але знайшовся добрий чоловік з Росії, який розрив мені очі, що «українська російська» – не російська. І поставив риторичне запитання: «Чому ти обираєш помилятись у чужій мові, а не у своїй?». Це запитання присоромило і змінило мене. З того часу я обираю рідну мову, досліджую її походження, значення древніх слів та складів, схожості зі санскритом… Крім того, що це цікаво, мушу зізнатись: спілкування рідною мовою сильно змінило моє життя – стало більше щастити!

Впевнена, що зміни здійснюються. І найбільш ефективні вони, коли не примусові, а свідомі.

Адже сила дії завжди дорівнює силі протидії. Для того, щоб зміни чинились швидше та продуктивніше, нам конче необхідно вирощувати своїх україномовних лідерів думок на державному, загальнонаціональному рівнях: своїх «авторитетів», своїх секс-символів, якщо хочете – тих, хто буде зразком престижу та україномовності для громадян різного віку, статі, статусу, виду діяльності.

Анна Заклецька

Опубліковано: "ЕКСУ"

"Електронна книга скарг України" - сайт кожного українця. Це віртуальний місток між людьми, у яких є проблеми, і журналістами, які шукають таких людей!

Читайте також

У нас дуже гарна розсилка. ПОДИВИТИСЯ ПРИКЛАД
Ми з Вами вже хвилину.
Давайте продовжимо?
Підпишіться, щоб отримувати якісну аналітику та цікаві статті 
Підписатися!
Ні. дякую!