Скільки коштує перейменувати київську вулицю?

Автор: Катя Катерина Я живу на вулиці Ентузіастів і ніколи не замислювалася над тим, хто такі ентузіасти та нащо мені з ними жити. Та зараз вбачаю в цьому совковий...
mnogoetazka-dom-budynok-sosedi-susidy-kvartira
Фото: vz.ua

Автор: Катя Катерина

Я живу на вулиці Ентузіастів і ніколи не замислювалася над тим, хто такі ентузіасти та нащо мені з ними жити. Та зараз вбачаю в цьому совковий пафос: ентузіазм, піонери, комсомольці, робітничий клас, стахановці, члени партії мешкають в сірих домах у своїх однаково сірих костюмах.

Поруч з моєю вулицею, розташований бульвар Олексія Давидова, до якого я також звикла з дитинства і мені навіть подобалося і ім’я і прізвище – якось воно гарно так, велично й поважно звучить: Олексій Давидов. Коли ж вирішила поцікавитися, хто це такий, у мене виникло одне лише питання: скільки коштує перейменувати вулицю в Києві?

ЧИТАТИ ТАКОЖ: “Українські вина. Як напій богів стає порошковим фальсифікатом?”

Олексій Давидов – представник Київського міського Виконавчого Комітету в 1947-1963рр.  і з його провини загинули сотні людей.

В 1950р. міська влада хотіла налагодити безперебійне цілодобове виробництво цегли – цінного і якісного матеріалу, який мав попит в ті часи, коли треба було будувати «спальні райони».  В той самий час вирішили ліквідувати Бабин Яр, заваливши його відходами Петровських цегляних заводів. Земні породи змішувалися з водою та у вигляді пульпи ввозилися до Бабиного Яру. За 10 років там накопичилося 4 мільйони кубічних ґрунту.

Площа цього намиву становила приблизно півкілометра, а його шар був заввишки близько 30-ти метрів. Намив утворювався від 40 до 60-ти метрів  над Куренівкою. Замість бетонної дамби поставили земляну, яка не відповідала вимогам проекту та техніці безпеки.

Цей проект взагалі було стверджено в Москві, де «архітектори» не врахували особливостей рельєфу та ґрунту, вони взагалі не бачили місцевості та зробили все наосліп. Листи до міської адміністрації від місцевих вчених та інженерів, які розуміли масштаби майбутньої катастрофи, ігнорувалися, а надто активним погрожували ув’язненням.

11-12 березня 1961 року через дамбу почали переливатися струмочки води, проте жодних заходів щодо попередження катастрофи та евакуації населення вжито не було. На наступний день, 13 березня, жителі Куренівки повиходили на вулиці з лопатами аби прибрати вулиці.

Саме в цей день дамбу прорвало остаточно, висота «хвилі» сягала 14-ти метрів, її швидкість була 5 м/с і залито було 30 гектарів. Потік перевертав і зносив автомобілі, громадський транспорт, не кажучи вже про простих людей. Було вщент зруйновано 27 будинків та 2 гуртожитки. Саме Олексій Давидов проігнорував можливість такого випадку.

Що вражає найбільше, влада старанно і довго замовчувала сам факт трагедії та її наслідки. Будь-яка інформація про цю катастрофу піддавалася жорсткій цензурі, жителі Києва дізнавалися про неї від знайомих, а не завдяки ЗМІ. Досі (а це вже більше ніж 50 років потому) не знайдено тіла всіх загиблих, а тих, кого знайшли, ховали на різних кладовищах, навіть за межами Києва.

Не дивно, у всіх були вказані різні причини смерті. За офіційними даними, які влада все ж таки оприлюднила, загинуло 150 чоловік, за не офіційними – більше 2-ох тисяч.

Мало хто дізнався про цю трагедію, а ті, хто бачили на власні очі, мали забути. Згодом відбувся перший політ людини в космос, відбулося повстання в Луанді, було підписано Віденську конвенцію, народилися Нікіта Джигурда, Едді Мерфі, Джордж Клуні, Принцеса Діана,  та Барак Обама. Життя в усьому світі кипіло і ніхто гадки не мав про загибель 2-ох тисяч людей.

Я впевнена, що не тільки в Києві є безліч вулиць, які було названо на честь радянських діячів, які присвячували життя не народу, а його знищенню.

З деякими вулицями виникає геть абсурдна ситуація. Наприклад, на карті Києва навмання обрала деякі вулиці (Балакирева, Фрунзе, Аніщенко, Белецького та багато інших). Таке враження, ніби нам позичили російських  та радянських діячів, бо в нас своїх нема. В Києві нема вулиці Костянтина Острозького, Миколи Костомарова, Георгія Нарбута, Сергія Параджанова та багатьох інших.

Виникає питання риторичного характеру: чому вулицю Івана Мазепи було перейменовано на вулицю Лаврську, а бульвар Давидова, з провини якого загибнули сотні людей, існує понад 50 років? Перейменувати вулицю коштує (в середньому) 615 гривень (за будинок). Тобто перейменувати вулицю Івана Мазепи коштувало близько 58 тисяч гривень.

У випадку з бульваром, може, трохи дешевше чи дорожче, але це питання морального характеру, а ні фінансового. До того ж, на утримання Президента з державної казни уходить 1млн гривень щодня, тому якісь 60 тисяч гривень в порівнянні з цією сумою, видаються сміхотворними.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Істина у вині

Катя Катерина

Опубліковано: "ЕКСУ"

"Електронна книга скарг України" - сайт кожного українця. Це віртуальний місток між людьми, у яких є проблеми, і журналістами, які шукають таких людей!

Читайте також

У нас дуже гарна розсилка. ПОДИВИТИСЯ ПРИКЛАД
Ми з Вами вже 50 секунд.
Давайте продовжимо?
Підпишіться, щоб отримувати якісну аналітику та цікаві статті 
Підписатися!
Ні. дякую!
"Електронна книга скарг в Білій Церкві"Електронна книга скарг Закарпаття" (готується до запуску)
Ми в інших містах